Висвітлено хірургічну анатомію сечових і статевих органів. Описано класичні та ендоскопічні операції, їх варіанти, а також деякі рідкісні оперативні втручання на сечових і статевих органах. Розглянуто малоінвазивні методи оперативного лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози, показання та протипоказання до урологічних операцій, положення хворого, методи знеболювання.

Освещена хирургическая анатомия мочевых и половых органов. Описаны классические и эндоскопические операции, их варианты, а также некоторые редкостные оперативные вмешательства на мочевых и половых органах. Рассмотрены малоинвазионные методы оперативного лечения доброкачественной гиперплазии предпузыревой железы, показания и противопоказания к урологическим операциям, положения больного, методы обезбаливания.

Проведено клінічне та лабораторне обстеження 62 хворих на хронічний простатит. Показано ефективність розробленого способу діагностики та лікування хронічного кістозного простатиту під ультразвуковим контролем у поєднанні з раціональною протизапальною й антибактеріальною терапією.

Проаналізовано діагностичну інформативність пункційної біопсії передміхурової залози у 21 хворого з активним туберкульозом сечостатевих органів. Встановлено доцільність застосування даного методу діагностики при туберкульозних ураженнях передміхурової залози.

Обстежено 25 хворих з підозрою на закриту травму нирки. За даними ультразвукового дослідження виділено 4 групи пацієнтів з різним ступенем порушення цілісності нирки, що дало змогу у 18 хворих утриматись від оперативного втручання.

Проведено клініко-лабораторний аналіз 15 випадків гострої ниркової недостатності (ГНН). Показано характерну періодизацію перебігу ГНН (початковий період, олігурія, анурія, поліурія), особливості клініки, динаміки діурезу та біохімічних показників у кожному періоді. Вперше за наявності гострих гнійно-запальних захворювань м'яких тканин описано другий період олігурії як прогностично несприятливий. Обгрунтовано, що в основі патогенезу ГНН лежать процеси гальмування швидкості клубочкової фільтрації та інтенсивності канальцевої реабсорбції, що супроводжується значними порушеннями гомеостазу. Гіперкреатинінемія і протеїнурія є найбільш ранніми ознаками ГНН.

Аналіз клініко-лабораторних показників у післяопераційному періоді дав змогу виділити особливості оцінки працездатності у 183 хворих, що перенесли нефректомію. Показано, що критерієм встановлення групи інвалідності або ступеня непрацездатності у хворих після нефректомії повинна бути стадія ХНН та активність запального процесу єдиної нирки, частота загострень захворювання, вираженість больового синдрому й артеріальної гіпертензії, вік хворого, характер виконання роботи, умови праці та професія.

Проведено гістологічне та електронно-мікроскопічне дослідження тканини нирок, взятих під час органозберігаючих операцій та нефроектомій у 37 хворих з гідронефротичною трансформацією. Вивчено стан ниркових тілець на різних стадіях гідронефрозу. Встановлено, що вже на I стадії захворювання ушкоджуються клубочки ниркових тілець. На II стадії вогнищеві дистрофічні й атрофічні процеси зростають; на III стадії спостерігається вже перебудова і запустіння судин і переважної більшості клубочків, що призводить до різкого порушення функції нирки.

За період з 1987 до 1997 рр. з приводу спорідненої хірургічної патології виконано 150 симультанних оперативних втручань у 80 хворих віком від 20 до 72 років. Симультанні оперативні втручання не викликають збільшення кількості післяопераційних ускладнень і переносяться хворими з однаковим ступенем важкості, як і роздільні операції. Їх перевага перед останніми полягає в одноразовій госпіталізації, одноразовому введенні в наркоз, зниженні травматичності, значній економічній ефективності.

Вивчено деякі аспекти трудової реабілітації після оперативного лікування у 118-ти хворих із різними формами патологічно рухомої нирки. Тривалість спостереження дорівнювала від 1-го до 10-ти років. Установлено, що відновлення працездатності тісно пов'язане з умовами та фізіологією праці, анатомо-функціональними змінами у нирці, тривалістю захворювання, віком хворих, супутньою патологією. Повну реабілітацію спостережено у 86,4 % хворих, часткову - у 13,6 %.

На підставі комплексного обстеження 500 пацієнтів з патологічно рухомою ниркою одержано дані про те, що це захворювання трапляється в осіб молодого і середнього віку (20 - 50 років), характеризується несприятливим розвитком, ускладненнями з втратою працездатності. Основним завданням диспансеризації хворих з вказаною патологією є виявлення групи ризику захворювання, формування груп пацієнтів, які підлягають консервативному або оперативному лікуванню. Консервативне лікування хворих із патологічно рухомою ниркою повинно проводитися на початку розвитку захворювання, а оперативне - у разі ускладнених його форм. Після виписки зі стаціонару хворі повинні знаходитися на диспансерному обліку протягом 1 - 2-х років з обов'язковим проведенням лікувально-профілактичних, соціальних і професійних заходів. Показанням до зняття з диспансерного обліку пацієнтів є відсутність клінічних і лабораторно-рентгенологічних даних про наявність захворювання.

За результатами дослідження 28-ми хворих на гідронефротичну трансформацію нирки різних вікових груп (19 - 45 років) установлено, що активне виявлення пацієнтів з даною патологією в I і II стадіях і планове їх оздоровлення скорочують строки лікування, зменшують кількість післяопераційних ускладнень, покращують функціональні результати операції, відновлюють працездатність хворих.

Проаналізовано віддалені ускладнення простатектомії з приводу доброякісної гіперплазії передміхурової залози у 405 хворих. Показано, що найбільш частими є органічні та інфекційно-алергічні ускладнення. Проаналізовано причини їх виникнення, можливі й оптимальні методи лікування та профілактики.

Узагальнено актуальні питання медичної деонтології під час викладання урології у вищих навчальних закладах на сучасному етапі. Наведено засоби підвищення її ефективності, які дозволять покращати підготовку майбутнього лікаря.

Проаналізовано неврологічну симптоматику у 46-ти хворих із патологічно рухомою ниркою (ПРН). Установлено, що перебіг ПРН найбільш часто супроводжується астенічним, больовим і нейросоматичним синдромами, що зумовлено здебільшого порушеннями функції вегетативної нервової системи (ВНС). Доведено, що лікування неврологічних порушень треба спрямувати на ліквідацію ПРН, нормалізацію функції ВНС і підвищення адаптаційних можливостей організму.

Показано, що у хворих з патологічно рухомою ниркою в патогенезі ортостатичної гіпертензії провідну роль відіграють функціональні та органічні стенози ниркової артерії, які призводять до ішемії ниркової тканини в результаті розладів гемодинаміки. Рання і своєчасно виконана нефропексія є єдиним способом профілактики розвитку вазоренальної гіпертензії у хворих з патологічно рухомою ниркою. Прооперовано 12 хворих з патологічно рухомою ниркою, яка призвела до ортостатичної вазоренальної гіпертензії. У 80 % пацієнтів відзначено добрий безпосередній і віддалений клінічний результати. Гіпертонія зникла безпосередньо після операції у 3-х хворих, через 1 - 2 місяці у 4-х, через 3 - 6 місяців - у 3-х і у 2-х пацієнтів після нефропексії не спостерігалось зниження артеріального тиску.

Зазначено, що для визначення оптимального обсягу хірургічного втручання за стабільної артеріальної гіпертензії в поєднанні з патологічно рухомою ниркою необхідно обстежувати не тільки стан нирок та їх судин, але й стан наднирків. У разі виявлення патологічних змін, поряд із нефропексією і корекцією вазоренального компонента гіпертензії, слід проводити відповідне втручання на наднирниках в один або два етапи залежно від локалізації ураження.